"Будь-ласка" чи "будь ласка" Опції

[trydence]

Усі словниках подають написання окремо. Обґрунтуванням завжди слугувало те, що походження буде від "будьте ласкаві", а написання через дефіс - як помилкове, однак саме такому вчили в двох школах та інституті. Поясненням тут було, що словосполучення майже злилося в єдине слово. Хто правий і чому?

[Лорейн]

Будь ласка, будьте ласкаві, будь ласкав, будь ласков, коли ваша ласка, як ласка ваша, зробіть ласку.

Містом несеться «маршрутка». Пасажир, простягаючи гроші: — Передайте, будь ласка, водієві на вінок. (Російсько-український словник сучасної мови. 2009р.)

– Розкажи мені, будь ласков, яка твоя жінка? – промовила Варка. (Марко Вовчок - Павло Чорнокрил)

– Ну, ще ж я тебе хочу питати, – подумавши, каже Нечипір, – покажи мені, будь ласков, де тут є мій тесть або теща; я ще в них хочу прохатись, чи не заступились би вони за мене хоч трохи, щоб я тут не пропав від вас, так що й сердешна жінка не знатиме, де я і дінусь. (Григорій Квітка-Основ'яненко - Мертвецький великдень)

[Coва]

... однак саме такому вчили в двох школах та інституті.

Вельми сумнівно, що так учили. Більш правдоподібно - ви так училися

Написання через дефіс з’явилося саме через погане навчання декого в школі. Будь- справді пишеться через дефіс, але тільки в складі займенників та прислівників на кшталт будь-хто, будь-який, будь-де тощо. Будь ласка - з іншої опери. Той, хто пише цю сполуку через дефіс, як то кажуть, чув дзвін...

[trydence]

Думаю можна було обійтись без розмірковувань щодо навчання "декого". На нетолерантні випади не реагую.

[Coва]

Думаю можна було обійтись без розмірковувань щодо навчання "декого". На нетолерантні випади не реагую.

Бачте, під деким я не мав на увазі персонально вас. І не збирався вас ображати.
Врешті, невже вважаєте, що я вам закидаю першість у написанні цих компонентів через дефіс? Я виправляв цю помилку, либонь, у текстах доброї сотні людей. Тож не беріть мій вислів на свій рахунок. Та й судячи з вашого питання, ви пишете це поєднання правильно, лиш цікавитеся, чому саме так заведено писати. За нетолерантність, коли її вбачаєте, прошу вибачити. Але як шкільний учитель і викладач вишу не можу припустити, що в двох школах та інституті мої колеги не знали, як правильно писати будь ласка. Це ображає вже їх, а опосередковано й мене.

[Ганна]

Вельми сумнівно, що так учили. Більш правдоподібно - ви так училися

Написання через дефіс з’явилося саме через погане навчання декого в школі. Будь- справді пишеться через дефіс, але тільки в складі займенників та прислівників на кшталт будь-хто, будь-який, будь-де тощо. Будь ласка - з іншої опери. Той, хто пише цю сполуку через дефіс, як то кажуть, чув дзвін...

Саво, за часів мого навчання в школі спочатку нормативним було написання цього слова з дефісом, а потім - без. І в книжках, виданих за радянських часів, писали це слово з дефісом.

В інтернеті теж пишуть, що норма змінилася.

"Я говорила сегодня с филологом. И узнала, что раньше писали через дефис "будь-ласка". Это было правильно. Но раньше. А сейчас действительно пишется "будь ласка"." Джерело

"В школі мене вчили, що будь-ласка пишеться через дефіс." - "Це писалось за старим правописом, за чинним без." Джерело

[Coва]

Саво, за часів мого навчання в школі спочатку нормативним було написання цього слова з дефісом, а потім - без. І в книжках, виданих за радянських часів, писали це слово з дефісом.

В інтернеті теж таке пишуть: "Я говорила сегодня с филологом. И узнала, что раньше писали через дефис "будь-ласка". Это было правильно. Но раньше. А сейчас действительно пишется "будь ласка"." Джерело

Тоді, щоб мати змогу відповісти, дозвольте дізнатися часи вашого навчання в школі. Я маю орфографічні словники, починаючи з 1960-го. Перевірити не складно. А визнавати свої помилки я вмію. Бачте, школу я закінчив теж ще за Радянського Союзу. І через дефіс за мого навчання цю сполуку не писали.
А що можуть написати в інтернеті, думаю, вам не гірш за мене відомо. Хай наведуть бодай якесь посилання на мовознавчу працю, де є дефісне написання цієї сполуки.

Врешті, можете не відповідати. Просто тицьніть на будь-ласка і на будь ласка (інформація зі словників – починаючи з 30-х років ХХ ст.)



Словник Грінченка (1908 рік).



Українсько-російський словник: У 6 томах. – Т. 2 (1958 рік)



СУМ: в 11 томах. – Т. 4 (1973 рік)

[Ганна]

Тоді, щоб мати змогу відповісти, дозвольте дізнатися часи вашого навчання в школі. Я маю орфографічні словники, починаючи з 1960-го. Перевірити не складно. А визнавати свої помилки я вмію. Бачте, школу я закінчив теж ще за Радянського Союзу. І через дефіс за мого навчання цю сполуку не писали.

Врешті, можете не відповідати. Просто тицьніть на будь-ласка і на будь ласка (інформація зі словників – починаючи з 30-х років ХХ ст.)

Дуже дякую за роз’яснення та дані, які Ви навели.

Починала навчатися за радянських часів, завершила - вже за незалежності.

Саво, я не стверджую, що правильно було писати з дефісом (перепрошую, якщо моя "заява" здалася "безапеляційною"). Я лише розповідаю про свої спогади. І цікаво, чому спогади багатьох людей збігаються. Цьому ж має бути якесь пояснення.

До речі, спадає на думку ще одна проблема зі шкільних часів. У школі нам багато разів казали, що українську мову визнали другою на конкурсі краси мов на початку минулого століття в Парижі. Коли ми навчалися в школі, ми, звісно, не ставили цього під сумнів. Утім, рік чи два тому я замислилася над цією проблемою: видалося дивним проведення такого конкурсу. Адже визначати на офіційному рівні, яка мова найгарніша, було б не дуже коректним і, крім того, якби такий конкурс справді було проведено, то після нього, найімовірніше, провели б ще кілька аналогічних конкурсів, результати яких були б геть іншими. Тож я запідозрила, що це міф. Почала шукати в інтернеті свідчення бодай про якісь конкурси мов - нічого не знайшла. Наразі гадаю, що це таки міф (хоча, можливо, й помиляюся).
Висновок: з того, що люди вважають, ніби українську мову було визнано другою за красою в світі, хоча при цьому ніякого конкурсу насправді не було, не випливає те, що ці люди погано навчалися або ж що їхні вчителі не були фахівцями своєї справи. Просто був якийсь третій чинник, скоріш за все - навмисне створення кимось такого міфу.

[Coва]

Ви не стверджували, що правильно з дефісом, ви зазначили: "за часів мого навчання в школі спочатку нормативним було написання цього слова з дефісом, а потім - без". То як вас інакше зрозуміти? Якщо ви кажете, що існувала така норма, то, коли ласка, підтвердіть це якимсь академічним словником (адже саме вони відображають норму). Не думаю, що вам би це вдалося.
Щодо милозвучності української. Не припускаєте, що, коли ви не знайшли інформації про це в Інтернеті, це ще не означає, що такого оцінювання (конкурсу, опитування, аналізу мовознавців за певними критеріями) не було? Я про друге місце української після італійської за милозвучністю почув ще 1989 року. Інтернету (в нинішньому його уявленні) в той час просто ще не було. Тож годі сподіватися нині про достовірну інформацію в Нетрях, так би мовити, з перших вуст. Власне, ви зазначили, що можете й помилятися.
На ваше питання "чому спогади багатьох людей збігаються" можна би відповісти іншим питанням: чому маса школярів і студентів припускаються помилки в цій (i не тільки в цій) сполуці навіть при давно усталеній нормі? Може не варто шукати третього чинника? (Хоч, власне, імовірну причину помилки я навів в одному з попередніх дописів.) Як на мене, відповідь очевидна: неякісне навчання (чи сам учень несумлінний, чи вчитель справді трапився, даруйте, недовчений). Принаймні я так вважаю. Втім на істину не претендую.

[Ганна]

Ви не стверджували, що правильно з дефісом, ви зазначили: "за часів мого навчання в школі спочатку нормативним було написання цього слова з дефісом, а потім - без". То як вас інакше зрозуміти? Якщо ви кажете, що існувала така норма, то, коли ласка, підтвердіть це якимсь академічним словником (адже саме вони відображають норму). Не думаю, що вам би це вдалося.
Щодо милозвучності української. Не припускаєте, що, коли ви не знайшли інформації про це в Інтернеті, це ще не означає, що такого оцінювання (конкурсу, опитування, аналізу мовознавців за певними критеріями) не було? Я про друге місце української після італійської за милозвучністю почув ще 1989 року. Інтернету (в нинішньому його уявленні) в той час просто ще не було. Тож годі сподіватися нині про достовірну інформацію в Нетрях, так би мовити, з перших вуст. Власне, ви зазначили, що можете й помилятися.
На ваше питання "чому спогади багатьох людей збігаються" можна би відповісти іншим питанням: чому маса школярів і студентів припускаються помилки в цій (й не тільки в цій) сполуці навіть при давно усталеній нормі? Може не варто шукати третього чинника? (Хоч, власне, імовірну причину помилки я навів в одному з попередніх дописів.) Як на мене, відповідь очевидна: неякісне навчання (чи сам учень несумлінний, чи вчитель справді трапився, даруйте, недовчений). Принаймні я так вважаю. Втім на істину не претендую.

Вибачте, твердження щодо нормативності дійсно було некоректним. Коректним було б сказати, що в мене склалося враження, ніби це було нормою.

Щодо мов написала суто для ілюстрації теоретичної можливості такої ситуації: надійних джерел ніхто не бачив, але інформація поширилася. Визнаю, що приклад невдалий, бо не маю спростувань проведення того конкурсу/аналізу/опитування.
Власне, про цей конкурс чула те ж, що й Ви: першою визнано італійську, другою - українську (а третьою - грузинську). Про це нам розповідали на початку 1990-х, коли Мережа ще не була розвинена. Просто сподівалася, що в ній хоч щось буде про такі конкурси (не обов’язково саме про той), але зовсім нічого путнього не знайшла. До того ж натрапила тоді на якесь обговорення, де також намагалися розібратися в цьому питанні й висловлювали сумніви (одна зі здогадок була такою: на хвилі піднесення національної свідомості хтось вирішив створити цей міф). Це обговорення також вплинуло на мою думку, хоча зараз ставлюся до нього критичніше, адже навряд чи там були фахові мовознавці. А так, звісно, треба шукати свідчення по бібліотеках. (До речі, естонці теж вважають, що їхня мова друга за красою після італійської.)

Стосовно помилок, то, ясна річ, у деяких словах та сполуках їх завжди буде чимало (наприклад, у тих же "в цілому", "врешті-решт", "кінець кінцем"). Мене дивує лише те, що не в однієї людини склалося враження, начебто норма змінилася, причому саме в цій сполуці, адже щодо інших складних випадків такого не чула. Проте пояснення тут може бути таке, що, на відміну від багатьох інших сполук, ми її вперше чуємо й починаємо вживати дуже рано, коли ще й читати не вміємо, тож щодо написання в нас може скластися хибна думка, яка внаслідок навчання змінюється на правильну, проте несподівану для нас (бо ж вислів такий звичний, як можна писати його по-іншому). А можливо, грають роль ще й такі чинники: 1) учителі старших класів, які спеціалізуються на мові, загалом обізнаніші в мовних питаннях, ніж учителі молодших (а вчителі молодших - ніж батьки дітей, які також можуть бути джерелом хибної інформації); 2) із плином часу рівень обізнаності вчителів (та учнів?) зростає завдяки покращенню доступу до професійної літератури, а також, можливо, підвищенню суспільної уваги до мовних проблем.

І наостанок: дякую за детальні відповіді та загалом за Вашу роботу на цьому форумі, Ваші знання та терплячість. З Вашою допомогою шукати істину стає набагато простіше й цікавіше

[Coва]

І наостанок: дякую за детальні відповіді та загалом за Вашу роботу на цьому форумі, Ваші знання та терплячість. З Вашою допомогою шукати істину стає набагато простіше й цікавіше

Дякую на доброму слові.

[_NJ_]

Пане Sova
Не сумніваюся у вашій компетенції чи у джерелах, якими ви аргументуєте.
Та все ж. Я майже на 100% впевнений, що у школі я вчив, що "Будь-ласка" пишеться через дефіс. Словники в n-томах поxинаючи з XXXX року - це круто, та я вчився по банальному підручнику, не приходило мені в голову звіряти його з словниками.

Це повідомлення можна не коментувати, вище все є. Розумію що моє ствердження є голослівне, спробою найближчим часом найти підручник, по якому я вчився і підтвердити свої слова (або спростувати).

[Coва]

Розумію що моє ствердження є голослівне, спробою найближчим часом найти підручник, по якому я вчився і підтвердити свої слова (або спростувати).

Ну що ж, коли знайдете той підручник, повертайтеся до дискусії.
Та все ж іще репліку кину: за радянських часів, якщо підручник учив тому, що суперечить академічним словникам, упорядників по голівці б не погладили...

[Танка]

Та все ж іще репліку кину: за радянських часів, якщо підручник учив тому, що суперечить академічним словникам, упорядників по голівці б не погладили...

Я вчилася за радянських часів, і пам'ятаю добре, що про дефіс і мови не могло бути. Мій старший син теж вчився по підручниках до часів незалежності, і, оскільки мені не було байдуже, розгортала його підручники - ніяких дефісів.

[ymkocv]

Я вчилася одразу після розпаду СССР (1991-2002 роки), але жодного разу не почула про дефіс у "будь ласка". Мене навіть збентежило, что таке питання взагалі піднімається.